У рамках відзначення 8 травня Дня пам'яті та примирення з метою вшанування подвигу України,її внеску у Перемогу над фашистською Німеччиною у Другій Світовій війні у ДНЗ "Волочиський промислово-аграрний професійний ліцей" викладачем історії Мельник К.В. було підготовлено та проведено історичний брейн-ринг на тему "Україна в роки Другої Світової війни" зі здобувачами освіти групи 28.Не щезне в пам'яті людській,не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу-наша битва,яка й досі триває....
22 січня 1918 року на IV універсалі Центральною Радою було проголошено, що Україна стала незалежною державою. Рівно через рік (22 січня 1919 року) було підписано Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Тобто за документом ці дві частини об'єднувалися в одну, щоб створити єдину державу. Назвали його просто "Акт Злуки".
На жаль, довгоочікуваного об'єднання так і не відбулося. Однак ця подія мала надзвичайний вплив на подальшу політичну ситуацію. Так, напередодні річниці 1990 року між Львовов і Києвом було створено "живий ланцюг" з мільйонів людей, які трималися за руки. Ця акція стала підтвердженням єдності та стійкості українського народу. Вона вважається однією з найбільших у світовій історії.
1999 року президент України Леонід Кучма підписав наказ про створення державного свята — Дня Соборності України — 22 січня.
Що таке соборність? Це духовне єднання всіх територій, які історично належали українському народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів. Також соборність означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ як вільну, суверенну, демократичну, правову й соціальну.Як заведено святкувати в Україні День Соборності
30 червня 1941 року у Львові ОУН (Організація українських націоналістів) під проводом Степана Бандери оголосила Акт відновлення Української Держави. Однак поява нової держави на політичній карті світу не входила до планів Адольфа Гітлера, тому через 10 днів після проголошення українські націоналісти були заарештовані, а документ — ліквідовано.
Після закінчення Другої світової війни на українських землях була поновлена радянська влада. Комуністична партія намагалася придушити прояви самостійсності українського народу, тому про події 22 січня 1919 року заборонили згадувати.
Свято почали святкувати щороку. Хоча офіційно воно було створене 1999, але й до цього в багатьох містах України люди виходили на центральні площі і святкували. Традиція створення "живих ланцюгів" почала відроджуватися від 2000 року. А від 2008 таку акцію щорічно проводили в Києві на мості Патона.
День Соборності України хоч і є офіційним святом, однак не входить до переліку державних вихідних днів.
День пам’яті та примирення — пам’ятний день в Україні, який відзначають 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини (цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом). Відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги усім борцям проти нацизму».
Так, 8 травня 1945 Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» Збройних сил Нацистської Німеччини, підписаний начальником Оперативного штабу ОКВ генерал-полковником Альфредом Йодлем за дорученням Президента Німеччини Карла Деніца. Акт був підписаний ще 7 травня в Реймсі (Франція), однак ратифікований наступного дня в Берліні. З цієї нагоди 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи та США були проведені велелюдні святкування.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, приуроченою до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошені присвячені пам’яті жертв цієї війни Дні пам’яті та примирення, що відзначаються 8 та 9 травня.
2014 року вперше в історії України офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни в Європі та перемоги над нацизмом проходили два дні – 8 й 9 травня. Планувалося, що й надалі в Україні вшанування загиблих розпочинатиметься 8 травня — разом з Європою та світом, і продовжуватиметься традиційно 9 травня.
«День пам’яті та примирення» встановлений Указом Президента України Петра Порошенка № 169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» від 24 березня 2015 року:
«З метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідації суспільства навколо ідеї захисту України…установити в Україні День пам’яті та примирення, який відзначати щороку 8 травня».
Варто нагадати, що у Другій світовій війні загинув кожен п’ятий українець. Внаслідок воєнних дій загинуло щонайменше 8 мільйонів українців. Із них більше 5.5 млн людей — мирне населення. З врахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти), то втрати населення України у той час склали приблизно 14,5 млн людей.
Кривава Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року коли гітлерівські війська вторглися в Польщу. Упродовж 1939-41 років завдяки серії успішних військових кампаній та низки дипломатичних заходів нацисти захопили більшу частину континентальної Європи. У той же час Радянський Союз анексував (повністю або частково) території сусідніх європейських держав: Польщі, Румунії, Фінляндії та країн Балтії, що відійшли до його сфери впливу на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа. Згідного цього нацьсько-радянського договору, який було підписано 23 серпня 1939 року у Москві.
Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та надавав можливість захоплення колишніх територій Російської імперії, а також територій, що ніколи їй не належали.
Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на Польщу.
Договір, разом з іншими радянсько-німецькими угодами, втратив силу 22 червня 1941 року після нападу Німеччини на Радянський Союз. Лише після цього Радянський Союз вступив у боротьбу із гітлерівськими нацистами.
8 травня 1945 року у передмісті Берліна представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини.
Сьогодні Україна перебуває у стані війни проти росії, яка розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, із 24 лютого 2022 року. Рашисти путіна на підконтрольних їм територіях чинять справжній геноцид – ґвалтують, вбивають і знищують мирне населення України.
Сьогодні весь світ згадує річницю трагедії, що трапилася на Чорнобильській АЕС 36 років тому - два теплові вибухи та подальше руйнування четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Саме так розпочалося страшне лихо на українській землі в ніч на 26 квітня 1986 року...
Суміш із розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин і зараження ними великих територій. Зупинити виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора вдалося лише наприкінці травня 1986 року.
Сьогодні, 36 років потому, ми низько вклоняємося тим, хто не шкодував своїх сил і здоров’я, аби зупинити згубні наслідки Чорнобильської катастрофи. Основна частина робіт з ліквідації аварії виконувалася в 1986-1987 роках. Проте роботи на об'єкті «Укриття» тривали і потім. За всі роки ліквідаторами стали приблизно 600 тисяч осіб. Кожен із цих людей - герой. І ми маємо завжди пам'ятати їхній подвиг!
В моїй країні сьогодні
траур!
Гудуть Карпати,реве
Дніпро!
Над вбитим плаче
безсила мати,чи рідний,чи чужий - вже всеодно!
Їх не вернути,їх не
забути,бо в пам'яті не має забуття!
Вони Герої,Вони
Безсмертні!!!
Вони віддали ЗА НАС
ЖИТТЯ!!!!!!!!
Вічна і світла
пам"ять ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ...
Небесна Сотня ― 104 учасники Революції Гідності, які
загинули внаслідок обстрілів, які організував режим Януковича, і сутичок з
силовиками упродовж 18-20 лютого 2014 року. Це були дні найзапеклішого
протистояння, які стали переломним моментом у Революції Гідності.
Що відбувалося у ті дні?
В Україні тривала Революція Гідності, яка почалася у
листопаді 2013 року. Протистояння між мітингарями й владою на чолі з тодішнім
президентом Віктором Януковичем максимально загострилося. Люди продовжували
відстоювати своє прагнення рухатися до Європейського Союзу й були проти дій
правлячої верхівки. 18 лютого у центрі Києва почалися масові розстріли
майданівців. Від куль снайперів та у ході жорстких сутичок з беркутівцями
загинули 104 людини. Бійня тривала до 20 лютого. Загиблі учасники Революції
Гідності ввійшли в історію під назвою Небесна Сотня.
Контекст: з чого все стартувало?
21 листопада 2013 року почалися протести українського громадянського
суспільства проти рішення тодішньої влади припинити курсу на євроінтеграцію та
скасувати процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та
Європейським Союзом.
Спочатку це були мирні протести, на які виходила активна
молодь. Однак у ніч з 29 на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» на Майдані
Незалежності у Києві розігнав та побив беззбройних студентів. Уже 1
грудня на Майдані відбувся один з наймасовіших мітингів. Так суспільство
відреагувало на насильство над молоддю. Люди почали виходити на протести у
різних містах України, щоб захистити своє право на гідність.
Режим Януковича й силовики намагалися розігнати Майдан.
На поступки влада не йшла. Мирні протести переросли у сутички. Люди палили шини, захищалися «коктейлями Молотова» і
бруківкою.
16 січня 2014 року уряд незаконно прийняв так
звані «Диктаторські закони». Вони містили чимало нових обмежень, багато з яких
стосувалися саме акцій протесту, відповідальності за участь у них. Затримати
могли людей, які надягали маски й шоломи, встановлювали без дозволу намети.
Також ці закони обмежували роботу журналістів. Міліція і беркутівці отримали
ширші повноваження.
Перші жертви
19 січня на вулиці Грушевського почалося жорстке протистояння. Його назвали «Вогнехрещем». Тоді мітинг
перетворився у ходу до Верховної Ради. Майданівці перекидали міліційні
автобуси, жбурляли пляшки з бензином і бруківку у беркутівців. Силовики
застосовували сльозогінний газ, травматичну зброю, світлошумові гранати
поливали людей з водомета. Бій тривав до 21 січня.
22 січня відбувся наступ «Беркуту». Сергій Нігоян та
Михайло Жизневський — перші полеглі на Майдані. Вони отримали смертельні
вогнепальні поранення. Того ж дня у лісі під Києвом знайшли тіло львів’янина
Юрія Вербицького зі слідами тортур. Юрій був майданівцем. Його викрали просто з
лікарні невідомі за день до того.
«Диктаторські закони» скасували. Уряд Миколи Азарова
пішов у відставку. Однак головні події Революції Гідності відбулися у лютому.
Про які рішення, що стосуються Революції Гідності, варто
знати?
Перед роковинами розстрілів Небесної Сотні Верховна Рада визнала Революцію
Гідності важливим етапом в українському державотворенні. Згідно з постановою
#2739, важливо не зволікати з розслідуванням справ Майдану, пам’ятати про
подвиг героїв Небесної Сотні, неприпустимо узурповувати владу та слід надавати
вичерпну оцінку діям Януковича і його «сім’ї».
ЄСПЛ визнав порушення
прав людини під час Майдану з боку влади. Низка порушень, які відбувалися під
час розгону Майдану в лютому 2014 року, є цілеспрямованими діями тодішньої
влади ― тобто парламенту часів Віктора Януковича. Про це йдеться у рішенні
Європейський суд з прав людини.
Також про те, як рухаються розслідування у справах
Майдану, читайте в інтерв’ю з адвокаткою родин героїв Небесної Сотні Євгенією
Закревською (The Ukrainians).
Чому важливо пам’ятати про подвиг Небесної Сотні?
Лише 8% українських школярів знають деталі
про події Революції Гідності. Про це заявив голова Українського інституту
національної пам’яті Антон Дробович. У загальних рисах про це відомо 84%
школярів.
За словами директорки центру «Соціоінформ» Наталії
Зайцевої-Чіпак, 37 % школярів назвали причиною протестів порушення прав,
гідності, свобод людей та утиски свободи слова; майже 31% ― погіршення умов
життя та брак коштів, 26% ― відмову від руху України до Європи, 23% ― посилення
корупції, 15,5% ― надмірне зближення української влади з Росією, 15% ―
посилення влади олігархів.
Усім українцям важливо знати й пам’ятати про Революцію
Гідності й тих, хто тоді загинув. Бо без них наша реальність сьогодні могла б
бути зовсім іншою. Ми не рухалися б до Європейського Союзу, можливо, і досі
залежали б від Росії ресурсно й економічно. Українська мова й культура
зазнавали б значної русифікації у межах так званого «рускава міра». Війна, яка
розпочалася після Революції Гідності, ще раз показала справжні наміри Росії
щодо України і є продовженням боротьби за свободу, права й можливість творити
власну історію.
День
єднання —
державна акція, що відбулася 16 лютого 2022
року згідно з Указом Президента України
Акція була оголошена «З метою
посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його стійкості в
умовах зростання гібридних загроз, інформаційно-пропагандистського,
морально-психологічного тиску на суспільну свідомість…», згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо
консолідації українського суспільства» від 14 лютого 2022 року № 53/2022.
Ідея Дня
єднання виникла на початку лютого 2022 року,
коли з'явилася інформація про те, що саме 16 лютого Росія може здійснити
повномасштабне вторгнення в Україну.
Зовнішні
та внутрішні виклики, що постали сьогодні перед Україною, вимагають від кожного
громадянина відповідальності, впевненості та конкретних дій.
Відповідно, 14 лютого 2022 року,
з метою посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його
стійкості в умовах зростання гібридних загроз, Президент України Володимир Зеленський видав
Указ, згідно з яким 16 лютого 2022 року визначене Днем
єднання в Україні. Про це він повідомив у відеозверненні до українців у
понеділок, 14 лютого 2022 року. «Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми
зробимо його Днем єднання. Відповідний указ уже підписано. Цього дня ми
вивісимо національні прапори, надягнемо синьо-жовті стрічки та покажемо всьому
світу нашу єдність».
Початок заходів із відзначення Дня єднання в 2022 році, згідно з Указом Президента
України, сплановано на 10:00 16 лютого 2022 року
в усіх населених пунктах України.
14 лютого 2022 року, Кабінет Міністрів України затвердив план заходів із відзначення Дня єднання.
15 лютого 2022 року,
на прес-конференції у Києві, Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко повідомив,
що 16 лютого на усіх телеканалах країни заплановано проведення телемарафонів.
16 лютого, згідно з Указом Президента України,
заплановане:
·
підняття Державного Прапора України на
будинках і спорудах в усіх населених пунктах;
·
виконання о 10.00 Державного Гімну України;
·
проведення закордонними дипломатичними установами
України в державах перебування відповідних іміджевих заходів, спрямованих на
єднання та підтримку України;
28 жовтня Україна відзначатиме 77-ту річницю вигнання нацистських окупантів із України. В цей день вшановують українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів, будучи в лавах Червоної армії або Української повстанської армії.
Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.
Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.
На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.
Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
Вигнання нацистів стало вагомим кроком до здобуття Україною Незалежності.
Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.
Історична довідка
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 р. розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.
У грудні 1941 – січні 1942 рр. радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба в навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами.
У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.
Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування:
1. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення – яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.
2. Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 рр. використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
3. В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.).
4. Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії продовжувалися до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано понад 200 тис. осіб.
5. Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до 1 млн. осіб.
Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.
За матеріалами Українського
інституту національної пам’яті
http://www.memory.gov.ua
Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею/
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричних лікарень та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.
За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».
Бабин Яр поряд із Освенцимом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні та є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів.
22 ВЕРЕСНЯ-ДЕНЬ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ В УКРАЇНІ
22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.
Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.
До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).
У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.
Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині.Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.Ще з радянських часів подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави. Є такий музей і в нашому місті.
